Звідки Ви, Михайле, що криється за Вашим натхненним прізвищем Журавель?
Журавель – пристрій для підняття води з криниці, коло нього люди збиралися, щоб напитися води. Саме журавель до криниці, до джерела – основа мого прізвища. Тато розповідав, що його дідусь коло цього журавля любив розповідати найрізноманітніші оповідки і люди в них вірили. Може від цього мого прадіда в мене тяга до мистецтва. В першому класі, я написав, що мрію бути клоуном в цирку і досі вірю, що цирк – це найчесніше мистецтво, бо в ньому неможливо збрехати. У восьмому класі я вже грав в театрі, міг вважати себе професійним актором, бо за свою працю отримував платню. Мені здається, що театром я займався завжди. Я навіть впевнений, що театр –моя життєва місія. Хоча дорога до нього не була аж такою легкою, але дуже цікавою. Я декілька років пробував вступити на режисуру у Рівненський університет культури. Вступив у 1995 році і цього ж року очолив, як художній керівник сатиричний театр мініатюр «П'яте колесо» у рідному містечку Костопіль. Це – унікальний досвід. Мені неймовірно пощастило на педагога, всім я завдячую Богатирьову Володимир Олександровичу. Я вів щоденник про книжки, які читав, він навіть дозволяв мені писати на сторінках книжок, щоб запам'яталися концептуальні речі. У нас був чудовий курс, староста курсу – Олег Зайцев – тепер заступник директора Закарпатського академічного обласного українського музично-драматичного театр імені братів Ю. А. та Є. Шерегіїв, залишився другом назавжди і допомагає в організації фестивалю не лише як член журі, а як справжній господар, який хвилюється про найменшу дрібничку. Після університету хотілося займатися наукою, через два роки я прочитав лекцію з історії театр, а потім я ще 7 років викладав на цій кафедрі. Це неймовірне щастя, бути завжди поруч з людьми, які інфіковані «бацилою творчості». Інколи мені хочеться написати захалявну книжечка про цей дивовижний світ театру, який твориться у найнесподіваніших куточках України. Довгий час у моєму рідному містечку Костопіль творив театр «П'яте колесо» – це було моє мистецьке осердя, такий собі театр естради з гумористичним ухилом. Він протримався аж 2000 року. Ми зробили прощальне шоу і вирішили рухатися далі. Так у Рівному народився театр «Сонях»–назва була зовсім невипадковою, бо сонях завжди повертає голову за сонцем, хотілося, щоб театр ніс в собі оце дивовижне відчуття присутності сонця. У цьому театрі гралися найрізноманітніші вистави. Як на мене, то серед найцікавіших була постановка «Дітей підземелля» В. Короленка. Діти безхатченки і – поруч занедбаний храм, на такому моральному парадоксі будувалася вистава. А найзворушливішою була вистава про слона Хортона який виліз на дерево, щоб висидіти пташечку. Народилися слонопташеня, цей твір американського автора – Доктора Сьюза адаптував Юхим Чеповецький. Серед наших улюблених авторів був Костянтин Корф, який написав «Чорне сонце» про події 1994 року в Придністров'ї, В основу п'єси покладені реальні події, це був день випускного вечора у Кості, оголошено комендантський час, і світ перевернувся. Це як предвісник першого нашого Майдану, наче ми пішли вперед до 2005 року, ми готували виставу в час, коли був вже український Майдан. Ми – учасники Майдану в Рівному, які ще й проводять репетиції, 7 січня відбулася прем'єра. Це був як вибух. Хотілося б до цього твору повернутися. Ще для нас Костя написав п'єсу «Свора» про собак за оповіданням Костянтина Сергієнка, історія вірності собак. Вже 2007 році був перший фестиваль «Молоко» у Рівному і ми зіграли її , а 2009 році відбувся фестиваль в Одесі. А театр «Сонях» досі діє в Рівному, його камерна сцена одна з найкращих у цьому місті. Але повернімося до Одеси. Якісь дивовижні речі тут зі мною відбувалися і відбуваються. Тут на пішохідному переході я побачив даму, яка вела улюблену пещену собаку, а бездомний пес, вхопився за повідок і перейшов дорогу з ними. Для мене це була історія пошуку родини, друга, бо, коли Ти не маєш в кого вірити, то це – найстрашніше у нашому жорстокому світі. Театр «Сонях» назавжди буде моєю родиною. І спілкування наше з Костею не припиняється, хоч він живе тепер у США з радістю приїжджає в Одесу і ми будуємо майбутні творчі плани. Одеса прийшла в моє життя несподівано, може тут спрацювала друга сторона мого прізвища, адже Журавель – птах перелітний. Придбали в Одесі занедбанн приміщення без вікон і дверей, це було якесь провидіння, 14 місяців ми його відновлювали – 31 жовтня 2008 року завершився ремонт та відбулося відкриття. З того часу, за мною переїхав фестиваль в Одесу. У нас фестиваль на якому вистачає самоіронії, ми переконані, що такий погляд на себе запорука залишатися адекватним у професії, одного разу нагородами були бідончики для молока. 3 літра молока - найвища нагорода. Театр –шкідливе виробництво. То ж треба молока побільше. Кожен фестиваль має свою родзинку. Одного року у назві більшості вистав була згадана їжа, в інший - з 10 вистав показаних на фестивалі–7 прем'єри. Прийшов час, коли ми зрозуміли, що публіка закохується і чекає переможця, тоді ми вирішили, що колектив переможець завжди буде відкривати наступний фестиваль. Це хороша традиція, дає змогу продовжувати життя виставі і театрам це подобається. А ще режисер вистави переможця стає членом журі. Наприклад, у 2016 році переможцем стала вистава «Каліка з острову Інішмаан» Мартіна Макдона Рівненського академічного українського драматичного театру, це був перший приїзд цього театру в Одесу. Властиво у 2016 році на фестиваль в Одесу приїхало 6 академічних театрів, це зробив фестиваль «Молоко», а не державні інституції України. Вдячність глядача -найважливіша наша нагорода, ми не їдемо, умовно кажучи, відпочивати в Греції, а робимо фестиваль. Бо це дуже важливо для українського театру. Нам хочеться його зробити дуже домашнім, тому творимо нові майданчики -зараз їх вже шість. Відкрили камерну сцену, театральний дворик- на якому з радістю виступають українські автори, зокрема були Олександр Ірванець, Євген Стеблівський, Паало Ар'є, Олег Вергеліс, Андрій Любка, Брати Капранови, Руслан Горовий, презентували свої книги: Олег Зайцев «Режисери закарпатського театру 20 століття», Олег Вергеліс презентував книгу «Українська Драма», Павло Ар'є і Олександр Мардань збірки драматургії, художник та музикант Юрій Журавель польовий планшет «Битва за землю рідну». А з 2013 року на фестивалі відбуваються вуличні дійства, ми побудували 10 метрові декорації, горіли мазанки, створили бездну несподіваних речей. Все це творилося заради того, щоб театр «Парадигмаріум» - показав вуличне дійство «Манкурти» про революцію гідності. Легко не було, нам погрожували, але ми не здалися, і таки показали одеситам в різні роки ексклюзивну трилогію унікального вуличного Open Air театрального експерименту вже згадувані «Манкурти» 2014, «ROOD» 2015, «Être-jeté-là» 2016 вистави у постановці режисера – концептуаліста Олександра Журавля, з гордістю можу сказати, що він –мій рідний брат. Дуже горджуся, що зумів привести до Одеси виставу «Солодка Даруся» Марії Матіос в постановці народного артиста України Ростислава Держипільского Івано- Франківського театру. Серед моїх найбільших театральних радощів є те, що театральний Харків був представлений виставою Ігоря Ладенка за твором американця Дона Нігро «Звірячі історії», яку на завершення цього театрального сезону зіграв театр українською мовою.
У Михайла кожна мить дня розписана, але він –Журавель, має два крила – театр і родина. На родину часу обмаль, дружина Настуня все розуміє, а діти - це святе, тому Марися і Назарко мандрують з ним на найрізноманітніші переговори, щоб по дорозі в машині можна було з ними поспілкуватися. Вони відкриваються для нього кожного дня з найнесподіванішої сторони і дають натхнення для роботи, яка фактично є безконечною боротьбою, бо сподіватися підтримки від держави не доводиться. Він подає проекти у найрізноманітніші інституції, але виявляється, що україномовні проекти наша держава ще й досі не готова підтримувати. Все, може запропонувати запрошеним театрам, це ідеально технічно облаштовані сцени, що є величезною рідкістю в нашій державі. Все зроблено власними силами, добре, що однодумців та друзів у Михайла багато і, він таки вміє захопити своїми ідеями. На 90% грошей на оплату приїзду театрів немає і на поселення також. Але щось вабить театри у цьому неприбутковому фестивалі «Молоко», то ж самі шукають змоги добратися до Одеси. 25 – 28 вересня таки відбудеться одинадцятий фестиваль театрів «Молоко», який буде присвячений десятиліттю яскравого театрального простору з найменням «Одеський культурний центр». У цьому центрі за ці десять років відбулися найяскравіші найбільш резонансні вистави з усієї України та й інших країн світу. Вже розпочато продаж абонементів на фестиваль, до першого вересня його ціна – 800 гривен, в цей абонемент входять квитки на всі вистави конкурсної та позаконкурсної програми на Головній сцені Між іншим абонементи продаються по Україні, краще, ніж в Одесі. Вже продано понад 100 абонементів. Мрії Михайла Журавля здійснюються, бо для нього найважливіше, щоб реально можна було сприяти розвитку сучасного українського театру. Залишилося дочекатися кінця вересня і встигнути на це гурманське свято українського театру. Не забудьте, 25-28 вересня варто провести в Одеському культурному центрі.
